Навігація

 

29.05.2017

Обереги тисового яру

(Стаття надрукована в газеті «Буковина» № 17, 21 квітня 2017 рік)

ПО ЛІСУ Дмитра Назаровича Мацка, який вбрався квітом-рястом, можна ходити цілими днями. Бо що не виділ, то – все кращий. Особливо ж його букові та дубові насадження, які за продуктивністю є головним багатством.

Дмитро Назарович безпомилково визначає вік дерев.

– Ось цій бучині, – показує на одну з них, – далеко вже за дев’яносто, а ось цій, що над потічком, природа нагойдала ціле століття.

– Такі дерева вже досягли віку, коли їх можна спилювати , – міркую вголос. – Золота за цінністю продукція вийде.

– Це не штука взяти й зрубати. Справа ця простіша простої. Та в мене метода така: перш ніж визначитися з рубками, я довго обмірковую, що в першу чергу пустити в розхід, а що залишити, аби діброва ще довго тішила своєю красою нас і наших дітей. Знаєте, в кожному обході буваю чи не щодня. І щоразу відчуваю, ніби уперше. А все тому, що попри виробничі потреби, які забезпечує ліс, ми зуміли зберегти його красу.

Акуратно облаштованою дерев’яними східцями стежиною спускаємось до бережка безіменної річечки. А тут ще один сюрприз: щойно працівники лісової охорони господарства перекинули через неї місток-кладку.

– Заслуга майстра лісу Віктора Цилюка, – хвалить підлеглого керівник лісництва. – Він з числа тих ґаздів, котрі знають, що треба порати в першу чергу. Серед його турбот була й оця непримітна, але така потрібна кладка-місток до тисових насаджень, які завдяки своїй унікальності набули статусу природньої пам’ятки державного значення. Тут бували і ще не раз навідаються вчені з усіх-усюд. Вони сходяться на думці, що такого унікуму, як наші тисові насадження, годі ще десь побачити. Висока оцінка вчених є гордістю для нашого лісництва, працівники якого над усе бережуть унікальне багатство. До кожного деревця, яких на десяти гектарах налічується 1264 штуки. Тендітних і, на перший погляд, зовсім непримітних, але вік кожного з них сягає майже століття.

– Дмитре Назаровичу, а чому така вікова невизначеність тисових насаджень? – цікавлюся.

– Тисові насадження не змінилися взагалі відтоді, відколи їх тут пам’ятають. Саме в цьому їхня привабливість. Бо незбагнена мудрість природи вчить і застерігає, що не все нам дано знати в її царині.

Поодинці й щільними купками в кільканадцять деревець тис ягідний збігає в улоговину.

– Ось ті, що на горі, мають найтовщий стовбур – діаметром 24-25 см, – пояснює Дмитро Назарович. – Старожили розповідають, що з таких дерев колись робили довбні, які й нині можна побачити на деяких обійстях. Ми свого часу вирішили розширити ареал проростання тиса ягідного завдяки черенкуванню в теплиці. Сподівалися на успіх, однак нічого путнього не вийшло, бо як тільки черенки поклали у відкритий ґрунт, вони тут же пропали.

– А як оці проросли?

– Версії різні. Та скоріш за все, тис проріс з коріння старих екземплярів дерев, або з насіння. Але вдалися тисові насадження лише на оцих десяти гектарах. Це воістину загадка для нас, практиків-лісівників.

– Коли тис дає плоди і рясно родить?

– Пізньої осені і за перших холодів. Кожне дерево дає з пригоршню плодів рожевого кольору з чорними крапинками. Вони дуже отруйні. З птахів їх надкльовують тільки сойки. Така магія нашого тисового яру.

Ось така загадковість кожного тендітного деревця, над яким пролетіли століття, і під якими нині щедро цвіте рання фіалка.

Іван АГАТІЙ.

АРХІВ НОВИН